Ґудзик Poem by Knuts Skujenieks

Як вишня, що край галузки береже
Останню ягідку єдину, -
Так на заношеній сорочці бережу
Одного ґудзика у самотині.

Коли нема вже сувеніра і надії
І ноша вже стає оманливо важкою,
Я шарпаю у пазусі за ґудзик,
Що був приточений тобою.

Усупереч рокам і голоднечам,
Усупереч снігам й замовам,
Ти мені підшила пошматоване життя
Нитками вічности й любови.

Ніч долає дня. А я вдивляюся
В одне самотнє світло у вікні.
То не вікно. Життям моїм пала на грудях
Той ґудзик, що колись пришила ти мені.