коли на тебе плетуться сіті
як на здобич
ти вчишся плести й собі
аби вижити
вони змушують тебе думати про сховок
відповідне світло форми
обрані фарби візерунки
звуки запахи рухи
раніше це видавалось тобі абсурдом
(ти ж завжди любив Камю
а тепер кажеш собі
тихо ляж заспокойся)
і виявляється так просто
зливатися з простором маскуючись
розтягувати та стискати час
щоби збити ворога з пантелику
окопуватися
і несподівано бігти
не назад
а вперед
залягати на дно і дихати через соломинку
а то й затримувати вітер повітря
пізнаючи наскільки ти гнучкий
і як довго можеш залишатися собою
2024р.
This poem has not been translated into any other language yet.
I would like to translate this poem