кожного разу
при згадці
годі стримати сльози
тоді
стиснений каменем тиші у відсутність
після гучного вибуху поруч
коли все
разом з тобою
затягнуло вогнем і димом
ти вибухнув сам
виттям
таким
ніби од тебе нічого не залишилось
і ніхто не згадає
скільки тривало мовчання
не більше миті мабуть
відтоді
його тінь
ходить за тобою примарою
викликаючи схлипування
що продовжують розкочуватися
то поодиноко то збиваючись
як ртутні кульки
докупи
This poem has not been translated into any other language yet.
I would like to translate this poem