руки вулиць з пальцями будинків
лікті перехресть біжиш чи йдеш
у зіницях зовсім мало неба
алгоритмам віддається честь
шоста встати
сьома на роботі
о десятій кава
і бігцем
вітер дощ
а ти сидиш як в доті
глухо в серці
темп темп темп
вигасаєш чуєш запах диму
звуки поїздів туди-сюди
ти маленька зладжена машина
гвинтиком заведена повзти
насипами
по тісних траншеях
в ритмі крові та у ритмі дня
а коли питаєш себе де я
міряєш за тінню власний шлях
під кутом свого земного зору
під кутом що мав би вгору йти
а йде вшир
як звір кругами ходить
і вимучує бо начебто й не жив
Галина Мирослава
This poem has not been translated into any other language yet.
I would like to translate this poem