Пустка Poem by Nastasimir Franovic

Як жінка без дітей.
Самотньо стоїть стара лоза.
Примарна, як нічна тінь.
Проклята, як неврожай.
Шукає жилку на безплідній землі.
Може, це остання ранкова роса, за якою вона плаче.
Нема чесноти у дівиці.
Щоб затягнути її гілки власним волоссям.
Немає сонця, щоб засяяло над нею.
Ні птахів, що дзьобали б виноград.
Ніхто не вип'є її поту.
Хтось візьме його на мозолисті голі долоні.
Далеко.
Невідомо куди.
У пустку.
Залишиться самотньою, примарною, проклятою в кам'яній могилі.
Кам'яні монстри вирвуть стару лозу.