Шляхи розбіглись у жовтий ліс
І вибач, я не йшов би двома,
І довго сам я стояв, як вріс,
І вниз дивився я аж до сліз
В підлісок, що їх далі сховав.
Обрав тоді я одного з них,
Можливо й кращим вибір цей був
Бо в травах шлях той, без сліду ніг,
Хоч, з часом, я заявити б міг,
Що справді тих відмін не відчув.
І, ранком, рівні шляхи лягли,
Без жодних цяток чорних слідів.
«О, інший - потім! » - думки були,
Шляхи, втім, знав я - самі вели,
Вернутись «потім» - я б не зумів.
Зітхнувши, згодом, скажу я всім,
Коли минуть чисельні роки:
«Шляхи розбіглись у лісі тім,
Обрав неходжений я ніким
І це - усе змінило, таки».